Питання самобутності українців та окремішності їх історичного життя в історіографії [1]
М. Костомаров про етнокультурні відмінності північноросів і південноросів, відмінні риси характеру тих народностей, зокрема з погляду їх схильності до самоорганізації та підпорядкування волі володаря чи до свавільної поведінки, відмінне бачення у південноросів і північноросів природи суспільства: у перших — як громади рівних її членів, у других — як громади аристократів, котрим служить мужицтво. Такі особливості національного характеру обох народностей виявляли себе вже у часи давньоруської державності.Для південноруського суспільства були властивими "розвиток особистого свавілля, свобода, невизначеність норм (...), не було нічого насильницького, нівелюючого; не було політики, не було холодного розрахунку, твердості на шляху до визначеної мети. Навпаки, великоросу притаманні рабська готовність підкоритись міцній самодержавній владі, прагнення дати міцність і формальність єдності своєї землі" [21, т. 1, с. 35—43].
У сфері релігійного життя великорос надає перевагу зовнішній стороні, букві Закону Божого; для малороса важливіше саме релігійне чуття, його менше захоплює сама форма церковної служби.
Великорос байдужий до природи, не має нахилу до садів, розведення квітів; малорос любить садки, різними рослинами прикрашає своє подвір'я;
епічна поезія у великороса прив'язана до матеріального інтересу; малоруська поезія пройнята м'якістю чуттів, у тому числі історична.
В побуті малороси прихильні до простоти відносин між людьми. Все це, як писав Д. Дорошенко, "виступало підґрунтям того, що великороси намагалися спорудити на вікових підвалинах міцне загальне тіло, проникнуте єдиним духом", вони "мають творчий дух (...), вирізняються свідомістю, єдністю, пануванням практичного розуму (...). Цього не виявив наш український нарід. Його вільна стихія призводила або до розкладу громадських зв'язків, або до виру стремлінь, котрі немов те колесо крутили народним історичним життям. Отаким показало нам наше минуле дві руські народності" [20, с. 4].
Що ж таке Новоросія?
Данило КУЛИНЯК, письменник, заслужений журналіст України Cайт "Україна Incognita"
У 1794 року в інструкції французькому Конвенту, адресованому «Комітету громадської безпеки», було написано: «Безперечно, ми можемо проводити з Росією лише політичну війну, з огляду на простір, що відділяє наші країни. А щоб як слід проводити цю війну, треба підтримувати Україну. Цю войовничу колись вільну націю поневолив цар Петро. Необхідно відродити в цій нації почуття свободи, щоб вона могла знищити ярмо, під яким стогне». Отже, слово «Україна» світ знав ще у ХVIII столітті, але для В.Путіна це, мабуть, нічого не означає. Тож для розширення його ерудиції наведу ще дві цитати авторитетних діячів.
«Та культура, которая со времен Петра живет и розвивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры... Таким образом украинизация является мостом к европеизации», — писав князь Микола Трубецкой 1926 року в Парижі. На жаль, до цих слів не дослухалися. Хоча ще Петро Перший, виступаючи в сенаті Російської імперії, сказав: «Сей малороссийский народ зело умен и зело лукав, он, яко пчела любодельная, дает росийскому государству и лучший мед умственный и лучших воск для свечи русского просвещения, но есть у него жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом неподяремным и светочью российского просвещения, но коль скоро посягнув на его свободу и язык, то из него вырастут драконовы зубы, и российское царство останется не в авантаже».
«Та культура, которая со времен Петра живет и розвивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры... Таким образом украинизация является мостом к европеизации», — писав князь Микола Трубецкой 1926 року в Парижі. На жаль, до цих слів не дослухалися. Хоча ще Петро Перший, виступаючи в сенаті Російської імперії, сказав: «Сей малороссийский народ зело умен и зело лукав, он, яко пчела любодельная, дает росийскому государству и лучший мед умственный и лучших воск для свечи русского просвещения, но есть у него жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом неподяремным и светочью российского просвещения, но коль скоро посягнув на его свободу и язык, то из него вырастут драконовы зубы, и российское царство останется не в авантаже».
